Багажно паспортная регистрация уже пройдена.
Вот-вот нас разъединит торопливо увлекающая бесконечность людского потока.
Я удаляюсь, оглядываясь и спотыкаясь. Оборачиваясь и снова пятясь, оттягиваю момент твоего исчезания.
И машу, машу рукой. Будто хватаясь за воздух – как за спасительно невидимую ниточку нашего последнего соприкосновенья. Я привстаю на цыпочки, чтобы видеть и твое движение и приподнятость руки - от глаз к сердцу и вверх, лебедино-ангельским взмахом прощального крыла. Я не вижу твоего лица, но чувствую пронзительность печальных глаз. Боже, мой! Боже! Почему это каждое расставание кажется последним, будто прощаемся на век. Сколько еще нам отмеряно Твоей Вышней щедростью. Почему мы не можем быть рядом... Почему встречи обязательно должны пролегать через годы ожиданий...
И вот - последний воздушный поцелуй. Все когда-то кончается. Как стремительно быстро пролетел этот месяц. Как много и как мало сказали мы друг другу того, что копилось годами этой разлуки...
Воздушный поцелуй-
На годы расставанья.
Волшебный поцелуй-
Надеждой ожиданья.
Он в грусти растворяясь,
Как в радуге сияет.
И нимб мечты былой-
Собой вновь осеняет.
Печаль в твоих глазах-
Я окунаюсь в память,
И в чистых тех слезах-
Все бывшее меж нами...
Созвучье чистых дум
В беззвучности молчанья
Того, что должен ум-
Озвучить в миг прощанья.
Воздушный поцелуй-
Спасительность посланий,
Целуй меня, целуй-
Авансом обещаний...
28-29 декабря 2007г., на борту Air France
Людмила Солма,
Москва, Россия
член МГО Союза писателей России, Творческого клуба «Московский Парнас», РОФ содействия развитию современной поэзии «Светоч»
«...ПОЭЗИЯ, как мы все понимаем – НЕ ТОЛЬКО <глаза, да слух> РАДУЕТ,
НО И НАПРЯГАЕТ - МЫСЛЬЮ, а иначе какой от неё прок?
разве только - витиеватость <кустистого> стихоплетства.» (Revaty Alrisha, из письма "Амстердам августа 02-го...")
Прочитано 5130 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
Публицистика : мысли в авоське-51 - irina kramarenko Жизнь даётся нам только на время.Это диковинная эстафетная палочка — одному Богу известно, где произойдет её передача.Пользуйся, пока можешь, а потом без слез отпусти.
